Наполеон Бонапарт: людина, полководець, імператор, деміург

Він прагнув стати володарем світу. Він знищував одні народи, дозволяючи виникнути іншим. Настав час, коли деміург запанував над людиною, яку до вершин влади привів простий народ. Тріумфальні перемоги його армії перетинали карту Європи. Відокремившись від народу і створивши найбільшу  імперію, він насправді почав уявляти себе володарем світу.

І це стало початком кінця Наполеона Бонапарта.

Бонапарт перебував при владі лише півтора десятиліття, але його вплив на майбутнє відчувався ще двісті років по його смерті – до кінця ХХ століття.

04 jrp0t0v

Пророцтво долі. Існує легенда, що появу Наполеона І було передбачено за сотні років до самих подій. Це передбачення приписують Філіппу Дьєдонне Ноелю Оліватусу (Philippe Dieudonne Noel Olivatius), який нібито спілкувався з духами і залишив по собі рукописи з описами своїх експериментів із потойбічними силами. Після коронації Наполеона І один із рукописів Філіппа Дьєдонне, віднайдений у монастирській бібліотеці, показали імператору. Текст древнього манускрипту (якщо вірити в його достовірність) повністю і в деталях описував історичні діяння Наполеона та його трагічний кінець. Кажуть, що це пророцтво сильно здивувало Наполеона. Але, судячи з усього, Наполеон не взяв його до уваги в повній мірі. Або не в його силах було змінити те, що прописано в Книзі Буття.

Народження: перший знак долі. Наполеон І Бонапарт народився на Корсиці, в Аяччо, 15 серпня 1769 року. Його 19-річна мати, Летиція (Марія) Буонапарте (Рамоліно), дружина місцевого дворянина, що займався адвокатською практикою,  Карло (Шарля) Буонапарте, народила дитину без сторонньої  допомоги. Правда, під час пологів новонароджений випав з лона матері на підлогу. Чим не знаменна поява на світ!

Сімейний клан Бонапарте. Тогочасні корсиканські сім’ї жили кланами, всі члени якого були пов’язані тісними родинно-сімейними зв’язками. Його батько належав до дрібного дворянського роду, але за складом свого характеру був невдахою і не міг забезпечити належним чином своє велике сімейство. Він витрачав зароблені адвокатською практикою гроші переважно на задоволення власної плоті, мало турбуючись про сім’ю.

11 Lq09mKc

В дитячі і шкільні роки бідність постійно переслідувала юного Бонапарта, і він страждав від насмішок і дошкулянь своїх багатших однолітків. Зберігся лист, який школяр-Бонапарт написав своєму батькові: «Батьку, якщо ви чи мої покровителі не в силах дати мені засобів утримувати себе краще, заберіть мене до себе. Мені важко показувати свою нужденність і бачити насміхання школярів, які вище за мене тільки грошима…». Але чим міг допомогти йому нерішучий та слабкодухий батько?

Зовсім інша річ – мати Наполеона, Летиція. Про неї Наполеон згадував: «…це була голова чоловіка на тілі жінки». Романтична і безстрашна, вихована на героїчному епосі, Летиція, вагітна черговою дитиною, брала участь у повстанні корсиканців проти французів, брала участь у боях за незалежність і демонструвала чудеса хоробрості.

Наполеон був п’ятою дитиною в сім’ї. До появи хлопчика на світ, його мати, яку видали заміж у 13 років, встигла народити трьох дітей. Вони померли одразу ж після родів, а старший брат Наполеона – Жозеф вижив.  Всього за життя Летиція народила 13 дітей,  з них  5 хлопчиків і 3 дівчинки дожили до дорослого віку.

Існують небезпідставні припущення, що Наполеон народився семимісячним, і тривалий час його життя буквально «висіло на волосині». Достовірно відомо, що «навіть у віці двох років він не міг прямо тримати голівку». Тому справжні хрестини Наполеона відбулися тільки через три роки після народження – 21 липня 1772 року, а його хресним батьком став сам генерал-губернатор острова. До цього часу головною турботою матері було зробити все, щоб її крихітний, головастий малюк вижив, зміцнів і набрався сил. Це одна з підстав, чому з п’яти синів саме Наполеон став улюбленцем Летиції.

Всепоглинаюча любов матері до маленького Наполеона стала можливою ще й завдяки тому, що між його народженням та появою третьої дитини пройшло шість років. В цей час у Летиції була можливість сконцентруватися на фізичному та інтелектуальному розвитку свого Набуліо – так називали Наполеона в дитинстві. Крім матері, вихованням маленьких Бонапартів займалася бабуся Саверія, тітонька Гертруда і годувальниця Камілла Іларі. В майбутньому Наполеон завжди з теплотою згадував цих жінок, а, прийшовши до влади, своїй годувальниці залишив сімейний будинок на Корсиці.

Про своє дитинство Наполеон з  роками згадував так: «Я був упертим хлопчиком. Мені нічого не імпонувало, ніщо не вселяло повагу. Я був сварливий і забіякуватий, – не боявся нікого. Одного я бив, другого дряпав, і всі боялися мене». Але яким би впертим і нестерпним у дитинстві не був Наполеон, авторитет матері він визнавав завжди. Наполеон ніколи не ревнував маму до братів і сестер, не маючи жодного сумніву, що був її улюбленцем – «обраним». Багато з того, чого досяг в розквіті своєї слави Наполеон, було в мріях його матері Марії-Летиції.

Його мати потурбувалася про те, щоб героїчна пам'ять предків, спадкоємність поколінь стали важливою складовою духовного розвитку юного Наполеона. Разом з материнським молоком Бонапарт увібрав у себе культ сім’ї та неухильно виконував її настанови завжди триматися разом. Наскільки би це не виглядало дивним і фантастичним, але складається враження, що Марія-Летиція  Рамоліно-Бонапарте цілеспрямовано створювала  для Наполеона команду високопрофесійних військових та державних  діячів з числа своїх дітей. І кожен з них знав про своє завдання – в майбутньому просувати і допомагати братові.

Перебуваючи на вершині влади, Наполеон подбав про своїх братів та сестер: трьох братів призначив королями, а четвертого – імперським принцом; одна сестра отримала статус королеви, друга – титул герцогині, а третю Бонапарт зробив княгинею.

Бонапарт 5

Освіта майбутнього імператора Франції. Мати Бонапарта була одержима освітою своїх дітей і завчасно готувала їм дорогу в успішне майбутнє.

З трьох років мати почала навчати маленького Набуліо грамоти, спочатку самостійно, а пізніше доручила займатися з ним азами граматики та математики свого родича, архідиякона Карло, але завжди при цьому була присутня на уроках.

В п’ятирічному віці Наполеона влаштували в школу для дівчаток, а коли він трохи підріс, мати віддала його разом із старшим братом в єзуїтську школу, а згодом перевела в міську школу Аяччо.

Біографи Наполеона стверджують, що  навчання завжди давалося йому легко. Він мав чудову пам’ять, швидко схоплював предмети і твердо їх засвоював. Не маючи засобів для розгульного життя, юний Наполеон заглибився у книги. Він читав все, що потрапляло йому під руку: трактати древніх авторів, історичні твори, географічні описи. Його розум намагався все охопити і все пізнати.

Завжди один серед людей. Його стосунки з товаришами по навчанні спочатку були напруженими, але, коли згодом Наполеон довів усім, що готовий захищати себе від будь-яких образ та насмішок до кінця, його залишили в спокої. Але за це довелося заплатити велику ціну –  ще з дитячого віку Наполеон пізнав, що таке бути одиноким.

«Я завжди один серед людей, – напише він якось у своєму щоденнику. Люди, з якими я живу і, ймовірно, буду жити, так не схожі на мене, як місячне світло на сонячне».

Шлях до військової кар’єри. Завдяки підтримці свого хресного батька, губернатора острова Марбефа, юний Наполеон отримав можливість навчатися в Брієнні. Саме там виявилися неабиякі здібності Наполеона до математики. У кінці навчання в брієннській школі він перетворився у впевненого в собі юнака з амбітними планами на майбутнє. Покровителі Наполеона потурбувалися, щоб він отримав направлення для продовження навчання в Парижі. Так 30 жовтня 1784 року Наполеон Бонапарт став на шлях військової кар’єри, яка згодом приведе його до вершин влади і поставить у ряд із найбільш відомими особистостями за всю історію людства. 

Через відсутність належної фінансової допомоги (помер його батько, залишивши по собі численні боргові зобов’язання), Наполеону був відкритий тільки один доступний для нього шлях у військовій кар’єрі – служба в артилерії. Закінчивши річне навчання в Паризькій військовій школі, в шістнадцять років він отримав звання лейтенанта королівської армії і був направлений на стажування в глибоку провінцію.

За три місяці, працюючи по шістнадцять годин на добу, Наполеон опанував мистецтво стрільби з гаубиць, мортир, прослухав курси вищої математики, прикладної фізики, хімії, тригонометрії, фортифікації і тактики. Бідний, як церковна миша, Наполеон їв тільки раз у день,  переконуючи себе, що це корисно для здоров’я.

Новоспечений поручик (лейтенант) артилерії  отримує відпустку, яка розтягнулася аж на два роки. За  цей час Наполеон разом із старшим братом Жозефом намагається поправити фінансове становище сім’ї, яке стало катастрофічним.

Через два роки він повертається в артилерійський полк, до якого був приписаний. На той час  полк перевели в Оксонн – містечко в глухій провінції. Наполеон взяв з собою дванадцятилітнього брата Людовика, якого оточив батьківською  ніжністю і навчав різних наук.

Але стається так, що Оксонн, як і всю  Францію охоплює бунт, який переростає в революцію. Підвалини старого державного порядку починають рушитися, а на крові жертв революційних безпорядків зводяться нові інститути влади. Революція підхоплює Наполеона, він відчуває, що доля дарує йому шанс реалізувати свою мрію.

Першу людську кров Наполеон пролив у 1792 році у своєму рідному містечку Аяччо, куди його закидає вихор революційних подій і де його обирають полковником батальйону волонтерів національної гвардії. Щоб уникнути військового трибуналу за проявлену неймовірну жорстокість до цивільного населення під час наведення «революційного порядку» на Корсиці, Наполеон знову поспішно повертається в лоно армії і, на диво, отримує новий чин капітана артилерії.

Революційні події, за якими спостерігає Наполеон, переконують його в повній непрофесійності та бездарності генералітету з обох сторін. Військові кампанії  протікають «в’яло і неуспішно». В одній з таких – осаді Тулона - бере участь вже на той час капітан артилерії Наполеон Бонапарт. Його блискучі плани та пропозиції бездарні генерали з числа вчорашніх поетів та художників приймають у штики, але коли ситуація ускладнилася, Наполеона назначають керувати артилерією. За якийсь час він отримує чин полковника. Участь в боях упродовж трьох місяців за взяття Тулона підтвердили репутацію Наполеона як військового стратега і привели до неймовірно стрімкої  військової кар’єри – постановою від  14 січня 1794 року Наполеон Бонапарт став бригадним генералом і отримав у своє підпорядкування всю  артилерію італійської армії. Йому на той час було 24 роки.

Секрети успіху. В цьому місці варто взяти паузу в життєписі Наполеона Бонапарта і зазначити, що в його стрімкому злеті зіграли роль багато факторів. Безумовно, його амбіції народилися не на пустому місці – Наполеон був різносторонньо розвинений, обдарований і талановитий молодий чоловік, який вдало скористався обставинами та перебігом історичних подій, що потрясали в той час Францію. Про нього, як і про багатьох  інших  успішних людей, можна було би сказати, що він зробив себе сам, але слід визнати, що, без перебільшення, відсотків на вісімдесят його твердий та цілеспрямований характер сформувала своїм вихованням мати – Летиція Рамоліно. З початком революційних подій Наполеон намагався зробити політичну кар’єру на Корсиці, але саме Летиція переконала його, що Корсика – це лише кам’яний острів, а його чекає велика і багата Франція. Фортуна на початках його злету також була на боці Наполеона, і він з’являвся в потрібний час у потрібному місці. Велика французька революція дала Наполеону шанс, яким він скористався сповна, щоб прорватися до влади.

Вчора – генерал, сьогодні – Перший консул, завтра – імператор. Після термідоріанського перевороту Наполеон потрапив до тюрми, але згодом його випустили. Він зберіг життя, проте втратив свої командні позиції в армії. Вчорашній бригадний генерал змушений був починати все з  нуля.  Про нього знову згадують, коли в 48 провінціях Франції спалахують повстання. Конвент на межі свого краху, пропонує йому очолити всі війська. 5 жовтня 1795 року Наполеон за допомогою 40 пушок розгромив бунтівників, які намагалися захопити Національний конвент – законодавчі збори народних депутатів у роки французької революції. Наполеон отримує чин дивізійного генерала, його призначають головнокомандуючим внутрішньої армії.

Через рік, 2 березня 1796 року, Наполеона призначають головнокомандуючим італійської армії. Це була своєрідна «точка неповернення» в долі Наполеона Бонапарта. «Ці люди думають, що я потребую їхнього покровительства, –  пророче сказав Бонапарт, – але колись вони будуть неймовірно щасливі моїм власним покровительством. Шпага моя при мені, я з нею далеко піду!». Це була «точка неповернення» в долі Наполеона Бонапарта.

11 березня 1796 року Наполеон відправився в італійський похід. Його ад’ютантом став молодший брат Луї, який проявив себе хоробрим офіцером. Поки два молодших Бонапарти підкорювали Італію, їхній старший брат Жозеф, який був обраний депутатом від Корсики в Раду П’ятисот – нижню  палату законодавчого зібрання - готував плацдарм для реалізації стратегічного плану захоплення влади Наполеоном. Через два роки до Жозефа в Раді П’ятисот приєднався ще один брат – Люсьєн Бонапарт, який став депутатом зібрання в 23 роки. Вдвох вони активно готували ґрунт для державного перевороту.

Завдяки Люсьєну, який зберіг холоднокровність у складних баталіях з депутатами і добився розпуску Ради П’ятисот та Ради Старійшин, а через день – ліквідації Директорії та запровадження консульства, Наполеон наприкінці 1799 року отримав пожиттєве консульство з диктаторськими повноваженнями. Сім’я піднесла Наполеону владу  «на тарілочці».

Придушуючи будь-які прояви політичної свободи, Наполеон приступив до розбудови твердої централізованої влади. Зосередивши в своїх руках усю повноту влади, працюючи по 15 годин на добу, Наполеон приступив до наведення порядку в одній із найбільших європейських країн, яка потерпала від згубних наслідків тривалого розгулу революції. За три роки консульства він встиг зробити більше, ніж його попередники-королі за сотні років. Державний апарат запрацював з точністю годинникового механізму. Почався розвиток промисловості. Перший консул вклав величезні державні кошти в розвиток освіти, були засновані професійні і вищі навчальні заклади. Але найбільше досягнення Наполеона – новий  Цивільний кодекс, прийнятий 21 березня 1804 року – «Кодекс Наполеона». Його головна ідея – «Перед законом всі рівні», положення Кодексу Наполеона, в тій чи іншій мірі, були прийняті й функціонують донині в правових системах понад 70 країн світу.

Бонапарт 7

«Бог на небі, на землі Наполеон». Все було би добре, якби Наполеон не продовжував виношувати мрії про створення європейської імперії, подібної до античного Риму чи імперії Карла Великого. Фактично Наполеон намагався створити те, що в ХХ столітті назвуть Європейським Союзом, але його шлях до об’єднання європейських країн  пролягав через криваві війни.

Десь саме в цей період Наполеон відчув себе деміургом – творцем Нової Європи на засадах Нового Порядку. Його амбіції почали сягати висот неба. Він навіть заснував медаль з гравіруванням : «Бог на небі, на землі Наполеон». Але ще  ніхто зі смертних не міг уникнути розплати за порівняння себе з богами.

Злякавшись зростанню впливу Франції, європейські монархи створили кілька коаліцій підряд, які були покликані зупинити Наполеона на його шляху до світового панування.

Кінець імперії. Під час воєнної кампанії 1813-1814 років війська Шостої антинаполеонівської коаліції у вирішальній Лейпцизькій битві, яку згодом назвуть «битвою народів», перемогли армію Наполеона. В квітні 1814 року війська союзників вступили в Париж і Наполеон був змушений зректися престолу. Правда, переможці зберегли йому титул імператора, який Наполеон носив десять років і передали йому в управління острів Ельба.

В 1815 році Наполеон, за активної участі своїх братів і сестер та відданих йому колишніх підданих, зробив спробу повернути владу. Але цього разу йому вдалося протриматися тільки сто днів і, зазнавши поразки 18 червня 1815 року в битві біля Ватерлоо, Наполеон вдруге зрікся престолу. Так Наполеон втратив Францію назавжди. Але найбільшого удару йому завдала зрада молодої дружини – Марії-Луїзи, яку він любив більше за життя і до ніг якої готовий був покласти весь світ і всю свою славу. Треба віддати належне Наполеону Бонапарту як мужчині і чоловікові – до самої своєї смерті він не тільки не осуджував свою молоду дружину, але завжди говорив про неї з любов’ю і ніжністю, ставився з розумінням та поблажливістю до всіх її вчинків.

воєєна експедиція в Єгипет 1798 1801

Його знову заслали на острів, цього разу – Святої Єлени, який став для Наполеона останнім притулком. Наполеон І Бонапарт  помер 5 травня 1821 року. Тривалий час поширювалися чутки, що Наполеона отруїли, але в 2017 році об’єднана група дослідників з  Канади, Швейцарії та США   дійшла висновку, що 51-річний Наполеон помер, ймовірно, від  раку шлунку.

В 1840 році його тлінні рештки перевезли до Парижа і  поховали в Домі інвалідів. Ця подія стала останнім актом у великій драмі під назвою «Наполеон Бонапарт», автором-постановником якої була Велика Мама – Марія-Летиція Рамоліно-Бонапарт, а сценою слугували Франція і всі країни Європи. В цій масштабній історичній постановці головна роль призначалася Наполеону, але свої далеко не другорядні ролі зіграли всі діти Летиції. Кожен з них залишив свій глибокий слід в європейській історії, але найбільша слава, безумовно, дісталася улюбленцю Летиції, її геніальному синові – Наполеону.

Летиція Рамоліно пережила свого сина на п’ятнадцять років і померла 2 лютого 1836 року в віці 86 років. Їй довелося ще пережити смерть своїх дочок Елізи, Поліни і улюбленого внука, сина Наполеона і Марії-Луїзи. До останніх своїх днів вона носила траур. Вони обоє – мама і син – були гравцями світового масштабу і по справедливості увійшли в історію як гравці вищої європейської ліги.

Півтора століття після смерті французи вважали Наполеона національним героєм. Але в ХХІ столітті його популярність у Франції знизилась завдяки становленню П’ятої  республіки, лідери якої засуджували імперську політику Наполеона. Парадоксально, але сьогодні Наполеон залишився кумиром мільйонів за  межами Франції, в той час як у самій країні вагома частка населення вважає його одіозним диктатором. В Аяччо, де він народився, поставили пам’ятник Наполеону І, Імператору французів, а також чотирьом його братам, а в Парижі –скульптура в образі «Маленького  капрала» в Домі інвалідів, де він похований…

Що ж, суд  історії не завжди буває справедливим і прихильним до неоднозначних особистостей такого масштабу, як Наполеон Бонапарт.

Підготував Володимир Уруський