«Іноді варто погодитися на роль слуги,
щоб одного разу стати господарем».
Адам Вейсгаупт
Таємні союзи і ордени як елемент політичної активності суспільства. Історія таємних товариств та братств, що виникли в ХVІІІ столітті – золоте століття таємних об’єднань − на ґрунті німецької філософської думки, сповнена різноманітних міфів і легенд, що суттєво ускладнюють дослідження їхньої діяльності та реального впливу на суспільні й історичні процеси. Цьому є кілька причин. По-перше, їх створення як спроба протидії офіційній єзуїтській доктрині та пануючому на той час релігійному обскурантизму, носило переважно таємний характер, а контакти учасників та діяльність супроводжувалася конспірацією і такою секретністю, яка не стільки допомагала справі, скільки давала простір для фантазії тогочасним переслідувачам та нинішнім дослідникам. По-друге, поширювати різні суперечливі і відверто брехливі чутки навколо діяльності таємних товариств, братств та орденів було вигідно офіційній владі та ортодоксальній Церкві, які справедливо вбачали в законспірованому існуванні братств та орденів небезпечних опозиціонерів і єретиків, а тому останні підлягали дискредитації та повному знищенню. По-третє, намагаючись вийти за межі існуючих релігійних догматів, засновники новостворюваних орденів та братств тим не менше оформляли просвітницьку діяльність в рамки релігійного культу, в якому примхливим чином перепліталися ритуали і містерії, що вихолощувало саму ідею просвітництва як таку. Просто такою була атмосфера того часу: відсутність знань компенсували міфами та безглуздими ритуалами, аби зачарувати неофіта та заставити його повірити в ідею чи доктрину, яку сповідували засновники ордену.
Політична міфологія колись і тепер. На такому сприятливому ґрунті успішно проростали неймовірні звинувачення та міфологізовані історії щодо таємних орденів і братств, які не мали й не мають нічого спільного з правдою, остаточно похованою під горою легенд та домислів численних авторів популярної як тоді, так і нині теорії глобальної змови та міфічного тіньового уряду, що керує всім людством. Міф – це не лише хибне знання, але й певний спосіб структурування світу, щоб не тільки пояснити його, але й спонукати людей до певних дій і вчинків. А «теорія змови», крім того, що спотворює історичну правду, зупиняє процес пізнання, натякаючи на рівні підсвідомості, що не варто розбиратися з питанням чи проблемою, оскільки все одно до правди не докопатися.
Чи хочуть люди знати правду? Ситуація з проливанням світла на темні історії минулого з плином часу не тільки не спростилася, а, навпаки, ускладнилася. Проблема в тому, що люди в своїй більшості не бажають знайомитися з достовірними та фактологічними історичними дослідженнями, професійними експертними оцінками тощо. Натомість вони надають перевагу яскравим драматичним історіям з елементами детективного сюжету та «переконливою», нехай і банальною мораллю. Іноді такі історії подавалися читачам під маркою серйозних наукових досліджень. Чого вартує, наприклад, одна назва такого «викриття», опублікованого Джоном Робісоном у конспірологічній книзі «Докази змови проти всіх релігій і всіх урядів Європи, що планується на таємних зібраннях масонів, ілюмінатів і товариств читачів, зібрані з надійних джерел», опублікованої в 1798 році. Сам Робісон, шотландський вчений, професор з Единбургу, свого часу був масоном і займав високий пост генерального секретаря Королівського товариства Единбургу.
В пошуках істини. Але поява інтересу до предмету чи явища − це тільки точка входу в процес пізнання. Далі питання чи проблему варто дослідити з різних точок зору, ознайомитися з широким спектром думок, іноді піддаючи їх сумніву та виходячи за рамки офіційного знання, щоб створити свій контент.
Маючи справу з таємницею на кшталт теорії змови, використовуйте принцип «Лезо Окками». Суть його можна звести до такої поради: за можливості обирайте найпростіші моделі пояснення, не примножуйте кількість сумнівних ідей для викриття сумнівних теорій.
Тому спробуємо поглянути на таємні релігійні й політичні братства та ордени з точки зору історичних джерел, які ґрунтуються на достовірній фактологічній базі. Для прикладу за основу такого дослідження візьмемо Орден ілюмінатів. Ця таємна організація з часу свого заснування в ХVІІІ столітті багато разів привертала до себе увагу мільйонів людей в усіх куточках світу.
Орден «Illuminati» Адама Вейсгаупта. Історія «новітніх» ілюмінатів бере свій початок від заснованого 1 травня 1776 року в Інгольштадті (Баварія, Південна Німеччина) німецьким філософом і просвітителем Адамом Вейсгауптом (1748-1830) Товариства баварських ілюмінатів, або Ордену ілюмінатів. Попередньо для новоствореної організації пропонувалося декілька назв: «Союз бджіл», «Союз тих, що вдосконалюються» та інші. В кінцевому підсумку Вейсгаупт зупинився на назві «Орден ілюмінатів». Назва «ілюмінати» або «просвітлені», мала свідчити про здатність членів ордену осягнути Вищу Істину силою власного розуму. Розум, на думку Вейсхаупта, з часом стане новою релігією і єдиним моральним кодексом людини майбутнього.
Попередники баварських ілюмінатів. Схоже, що Вейсхаупт був погано обізнаний із діяльністю попередніх братств та товариств з подібною назвою, а тому немає підстав розглядати його таємну політичну організацію як спробу відродити і продовжити прадавню лінію «просвітлених» і стати їх духовними та ідейними послідовниками. Не варто шукати коріння Ордену ілюмінатів Вейсхаупта серед Братів Вільного Духу, що існували в Європі в ХІV столітті чи Ісмаїлітів VІІІ століття, ґрунтуючись тільки на подібності окремих обрядів, ритуалів та символіки. Тим більше немає підстав стверджувати, що Орден ілюмінатів став правонаступником зашифрованої інформації прадавньої системи знань, розробленої якоюсь таємною, первісною, побудованою на шаманізмі культурою, відомою як Випромінюючі Світло, яка існувала і зникла в далекому минулому, залишивши по собі з плином віків лише туманні згадки в сумнівних щодо фактологічної достовірності джерелах.
Міфічна прадавня система знань. Палкі прихильники теорії змови переконані, що ця прадавня система знань була закодована в міфах, легендах, переказах, мистецтві та архітектурі, а також символах, якими користувалися ордени і братства, що виникали на нових етапах історії. В такий спосіб ця система знань зберігалася й передавалася для наступних поколінь у символічній формі, а згодом була доповнена новими знаннями, привнесеними посвяченими і просвітленими членами таємних організацій. Якщо в цьому і є частка правди, то вона все одно не переважить тих «вагомих» суб’єктивних домислів, які нагромадили за тисячоліття «послідовники» і дослідники прадавньої мудрості.
Ідеологічне підґрунтя Ордену. Насправді на створення секретного Ордену ілюмінатів-«просвітлених» Вейсхаупта надихнули скоріше за все засвоєні ним ідеї просвітителів про побудову справедливого та гармонійного суспільного устрою на засадах рівності і братерства, без релігійного гніту та монархічного деспотизму. Але Вейсхаупт доповнив ці ідеї своїм баченням шляхів та тактики їх реалізації. Новий світовий порядок, за Вейсхауптом, включав у себе повалення монархій, ліквідацію приватної власності та інституту шлюбу, а також заміну пануючих релігій новим ученням. «Справжня мета Ордену, − самовпевнено заявляв Вейсхаупт, − влада над світом. Щоб досягти цього, необхідно знищити всі релігії, скинути всі уряди й скасувати приватну власність».
Не рий собі яму. Зрозуміло, що такі заявки, як у ті часи, так і нині, могли розглядатися не інакше, як «змова проти всіх релігій і всіх урядів» і Вейсхаупт та члени його ордену були просто приречені на переслідування, тим більше за умови встановленого ними режиму суворої секретності, використання шифрів та вигаданих імен для спілкування, дотримання конспірації в діяльності й контактах між членами ордену. Це мало би збити зі сліду переслідувачів, але насправді гальмувало саму справу розбудови «ідеального суспільства» в масштабах всієї планети, привертало до ілюмінатів пильну увагу відповідних органів світської та церковної влади й зводило в кінцевому підсумку нанівець результативність зусиль членів братства.
«Хрестовий похід» проти єзуїтів. Створення Ордену ілюмінатів для Вейсхаупта було також частиною особистої боротьби з єзуїтами. До цього його спонукали приниження й гніт єзуїтського виховання, які він відчув на собі за роки навчання в гімназії, а пізніше – переслідування та цькування, якого Вейсхаупт зазнав від послідовників єзуїтів в часи викладання ним канонічного права в Інгольштадтському університеті. Складається враження, що Вейсхаупт настільки ненавидів єзуїтів, що намагався розправитися з ними раз і назавжди. Свій таємний, тісно згуртований союз однодумців-просвітителів, Вейсхаупт, тим не менше, будував за єзуїтським зразком, взявши за основу структури та програмних документів Ордену ілюмінатів основні принципи суворого статуту, тактики та деспотичні форми управління своїх ідейних противників.
За мораль без моралі. Декларуючи моральне відродження людства, для боротьби за «світле майбутнє» Вейсхаупт пропонував використовувати будь-які методи, цинічно стверджуючи, що мета виправдовує засоби. Це була доволі суперечлива і небезпечна позиція ідеаліста-Вейсхаупта, яка свідчила скоріше про незрілий та абстрактний характер його поглядів, ніж про холодний розрахунок демонічної людини, яка зазіхнула на панування світом.
Приховані механізми Ордену. Характерною рисою будь-яких таємних організацій, союзів і орденів є сплав релігії та організаційної структури засобами складних і малозрозумілих для адептів ритуалів та обрядів. Загалом, подібна на піраміду будь-яка соціальна структура, а тим більше таємна, тримається на «трьох китах»: 1) міфи, 2) ритуали, 3) деперсоналізація членів/адептів цієї структури. Всі ці ознаки мали місце в структурі й конспіративній діяльності Ордену ілюмінатів Вейсхаупта.
Не вірити нікому, навіть собі. Статут Ордену вимагав від адептів дотримання суворої секретності та постійної самоперевірки шляхом письмових відповідей на спеціально розроблені опитувальники із сотнями запитань, які включали всі, в тому числі й інтимні сторони життя членів складної 13-ступеневої структури таємного товариства. Цим детально розробленим опитувальникам можуть й сьогодні позаздрити найбільш успішні розвідувальні організації світу.
Полювання на адептів. На початок свого заснування таємний союз Вейсхаупта нараховував лише п’ять членів з числа студентів та професорів Інгольштадтського університету. Така мізерна кількість послідовників спонукала Вейсхаупта звернутися до інших джерел рекрутування майбутніх «просвітлених». Для цього він у 1777 році вступив у Мюнхенську масонську ложу, вбачаючи в масонах нижніх ступенів потенційних адептів свого ордену. Та справа вербування нових членів Ордену ілюмінатів суттєво покращилася, коли в 1779 році в Орден вступив фон Кнігге. Завдяки його широким зв’язкам і великим організаторським здібностям, Орден почав швидко поповнюватися новими послідовниками з різних країн та всіх прошарків суспільства.
Зробимо вигляд, що нас ніхто не помітив. Слід зазначити, що Вейсхаупт значно переоцінював можливості зберегти діяльність свого союзу в таємниці від світської і церковної влади. «Наша таємна організація працює так, що їй нічого не можливо протиставити» − зухвало заявляв Вейсхаупт, доки баварська поліція не здійснила рейд на його ложу та не конфіскувала секретні документи.
Початок кінця. Задекларованій справі Ордену ілюмінатів сильно шкодили й негативні риси характеру Вейсхаупта – схильність до інтриг, сварливість, прагнення до необмеженої влади, марнославство, − що й спричинило конфлікт між Вейсхауптом і його помічником, бароном фон Кнігге. Ображений фон Кнігге залишив Орден, за ним пішли багато його прихильників, які до того ж порушили конспірацію й опублікували ряд матеріалів про ілюмінатів.
Безславний кінець Ордену. На тлі скандалів, які розгорілися після публічних звинувачень, баварський уряд почав слідство проти ілюмінатів та заборонив в 1784 році Орден, а заодно й інші таємні організації. Орден ілюмінатів зник з політичної карти Європи, його останні сліди губляться в 1790 році. Подейкують, що окремі члени Ордену, які уникли переслідувань, пристосувалися до обставин, що змінилися і створили нові товариства по всій Європі та Америці. Зокрема, в 1880 році Орден ілюмінатів було відроджено у Мюнхені, а в1896 році в Дрездені.
Ілюмінати-демони Дена Брауна. Крім детальних аналізів перебігу подій, пов’язаних із виникненням та коротким періодом діяльності Ордену ілюмінатів, програмних документів та складної структури Ордену, а також переповідання скандальних історій, що призвели до його закриття, в доступних джерелах немає жодних достовірних свідчень про ті діяння членів і прихильників Ордену ілюмінатів, які їм приписав у своєму бестселері «Ангели і демони» Ден Браун. Тому «італійський слід» ілюмінатів, який так майстерно виведений в «Янголах та демонах», а також трактування їхньої символіки − це скоріше плід фантазії талановитого письменника. Зрештою, Ден Браун чесно попереджує про це читача на першій сторінці свого твору.
Незаслужена слава. Сьогодні з Орденом ілюмінатів пов’язують численні політичні та релігійні скандали ХVІІІ-ХХ століть. Його членів звинувачують у причетності до організації кількох французьких та російських революцій, що насправді не підтверджено жодними документами.
Насправді радикальні погляди засновника Ордену Ілюмінатів Адама Вейсхаупта, на щастя, так і залишилися на папері. Не допомогла складна структура Ордену та гра в таємничість і конспірацію. Реального впливу на перебіг подій європейської історії останніх століть Орден ілюмінатів не вчинив, але своє чільне місце в міфологізованій та демонізованій історії таємних релігійних і політичних товариств та орденів минулого зайняв і міцно тримає першість й донині.
Вірити міфам чи історичній правді – вирішувати вам…
Матеріал підготував Володимир Уруський